4. Розвиток мережі Інтернет в Україні

Необхідно також відмітити, що Інтернет в Україні розвивається значною мірою завдяки комерційним структурам, які вже працюють за законами ринкової економіки, тобто кількість послуг провайдерів мають пряму залежність від попиту. Але можливості провайдерів щодо забезпечення інформаційних потреб клієнтів значно більші. Майже всі сучасні Інтернет технології можливо впровадити на Україні, але значна кількість з них потребує великих фінансових затрат і тому такі технології ще не набули достатнього розповсюдження. Визначення шляхів впровадження нових Інтернет технологій, знаходження можливостей їх широкого розповсюдження і є одним з головних завдань сьогодення щодо розвитку Інтернет в Україні. Аналіз цієї проблеми показує, що найбільш дієві механізми її вирішення полягають у державній підтримці вказаних процесів.
Суть державної підтримки розвитку Інтернет в Україні полягає в:
· більш оптимальній ціновій політиці щодо послуг зв’язку, які необхідні для Інтернет технологій;
· врахуванні потреб Інтернет при розвитку телекомутаційних мереж;
· створенні сприятливих умов для інвестицій;
· створенні необхідних нормативно-правових основ по недопущенню шахрайства в Інтернет та забезпеченню захисту прав інтелектуальної власності;
· підтримці процесів інформатизації держави;
· розробці та вдосконаленні механізмів залучення більшої кількості організацій та широких верств населення щодо використання можливостей Інтернет.
Загальний, всебічний аналіз розвитку Інтернет в Україні показує, що не зважаючи не велику кількість проблем, мережа та її послуги охоплюють все більше сторін життя суспільства, але сам розвиток Інтернет стримується причинами, більшість з яких виходить за власні межі мережі і навіть - за межі інформатизації.
Для більшого осмислення завдань подальшого вдосконалення та розвитку Інтернет в Україні необхідно чітко уявляти існуючи перешкоди цьому процесові. Це визначить напрями концентрації зусиль та необхідні умови успішного виконання самого завдання.
Розвиток стримують:
· Слабо розвинута телекомунікаційна інфраструктура.
· Високі тарифи на послуги зв’язку і, як наслідок, високі тарифи на обслуговування клієнтів Інтернет.
· Незначні інформаційні ресурси в українській, та і взагалі в “російсько мовній”, частинах Інтернет, що користуються широким попитом клієнтів.
· Недостатній платіжоспроможний попит на інформаційні ресурси Інтернет в Україні.
· Відсутність у вітчизняних провайдерів достатньої кількості прямих каналів виходу до світових інформаційних мереж.
· Відсутність нормативно-правової бази для запровадження сертифікованих засобів технічного захисту інформації.
· Відсутність серед більшої частини населення розуміння та певного рівня знань щодо можливостей і культури роботи в Інтернет.
Якщо врахувати платіжеспроможнісь підприємств та населення, то стає очевидним, що зазначені вище тарифи являються одним із стримуючих факторів розвитку Інтернет. Відсутність у вітчизняних провайдерів послуг достатньої кількості прямих каналів виходу до світових інформаційних мереж. В українській частині Інтернет лише одинадцять провайдерів послуг Інтернет мають безпосередній вихід на зарубіжних провайдерів аналогічних послуг, з них п'ять — до Росії, два — до США, по одному — до Австрії, Великобританії, Голландії, Польщі та Фінляндії. Українські провайдери з’єднуються між собою за допомогою каналів, які утворюють в залежності від наявності спільних інтересів або домовленостей. Але такий підхід впливає лише на зручність доступу користувачів однієї підмережі до інформаційних ресурсів іншої підмережі на час організації таких каналів. У разі відсутності прямих каналів інформаційний обмін між вузлами здійснюється через закордонні канали зв‘язку, що значно погіршують рівень інформаційного обслуговування. Складається ситуація, коли електронний лист з одного будинку, наприклад у Києві, передається в інший будинок у Києві через Америку і Європу. Це стосується і державних установ, які обслуговуються різними провайдерами, що належать до різних підмереж. Потрібно створювати єдину українську базову магістраль Інтернет. Інформаційні ресурси української частини Інтернет зараз все більше число компаній та окремих громадян розуміють, які широкі можливості одержання інформації для службових, професійних, побутових потреб. Інтернет не тільки надає можливості доступу до значних інформаційних ресурсів, але й значно підвищує продуктивність праці в багатьох секторах економіки та науки (по даним компанії Open Market Inc. так вважають 48% компаній, які мають доступ до Інтернет). Станом на липень 2006 року у світі існувало 1700 - 1750 тис. Web-серверів і близько 510 тис. FTP-серверів, 58 - 60% з яких були розташовані в США. В Україні на цей час було близько 2700 Web-серверів та віртуальних Web-серверів, з яких лише 24% серверів (182 сервери) містять інформацію для широкого кола користувачів, на 6% серверів (45 серверів) розміщені електронні версії газет та журналів і на 1,5% (11 серверів) розміщена інформація про діяльність органів законодавчої та виконавчої влади. На більшості серверів (53%) розміщена рекламна інформація про Інтернет провайдерів, комерційні підприємства та банки. Тому говорячи про кількісний склад інформаційного ресурсу української частини Інтернет ми можемо в тій чи іншій мірі спиратись не більше, ніж на 350 Web-серверів. Для прикладу в Росії за даними Міжнародного союзу електрозв’язку нараховується близько 21 тис. Web-серверів та віртуальних Web-серверів, в Білорусі - 22, в Польщі - біля 31640 і в Чехії - 11265.
На цей же час у нас існувало близько 250 FTP-серверів з анонімним доступом, на яких зберігались архіви програмного забезпечення та технічної документації.
Декілька слів про інформаційне наповнення Web-серверів, розташованих в українській частині Інтернет. З засобів масової інформації лише 45 українських газет та журналів виставлені на Web-серверах, тоді як, наприклад, в Росії їх більш ніж 500. Крім того, поновлення інформації на таких серверах виконується вкрай нерегулярно. Що стосується каталогу ресурсів, то в Україні є лише 3-5 Web-серверів, які можуть претендувати на цю роль.
Крім того, на даний момент, практично відсутні пошукові системи, які б робили моніторинг українських інформаційних ресурсів Інтернет. Фактично існують лише три-чотири не дуже потужні пошукові системи по ресурсам українських Web-серверів та телеконференціям і одна пошукова система по ресурсах FTP-серверів.
На жаль, основна кількість інформаційних ресурсів Інтернет є англомовними. Більшість наших службовців, підприємців та населення не володіють цією мовою. То яким наповненням інформаційного простору ми можемо привернути їх увагу? Думаю, що всі ми повинні попрацювати над цим питанням. Використання Інтернет в органах влади та інших державних установах і організацій нерозривно пов’язано з питанням розвитку інформаційних ресурсів, доступних в мережі Інтернет. Чому це питання таке важливе і заслуговує на окремий розгляд? Для цього треба звернутися до більш загальної проблеми - інформатизації органів державної влади, державних організацій та підприємств. Цьому питанню приділяється багато уваги з боку Президента та інших органів влади. Зокрема, ці проблеми поставлені в Указі Президента України N 663 від 17 червня 1997 року, де розглядається різні аспекти інформатизації державних органів влади.
Інформатизація державних установ є дуже складним процесом. Цю складність, зокрема, спричиняє:
· тривалий процес вдосконалення органів виконавчої влади та пошуку оптимальної економічної, фінансової та ін. політики, що призводить до частих змін задач та вимог до інформатизації і окремих інформаційних систем;
· початковий етап створення національних інформаційних ресурсів, недостатнє осмислення справжньої цінності інформації і її ролі в усіх процесах, відсутність певного рівня культури формування та вирішення задач за допомогою комп’ютерних мереж і розподілених баз даних;
· недостатній розвиток нормативно-правової бази щодо питань інформатизації.
Виходячи з цього, в сучасних умовах для створення інформаційної інфраструктури потрібні потужні, гнучкі, надійні засоби побудови інформаційних систем, комп’ютерних мереж, розподілених баз даних. Як одна з найважливіших основ таких засобів все більш вимальовується мережа Інтернет та її технології. Проте, наведені складності та проблеми, водночас, є як доказ необхідності широкого впровадження Інтернет в процеси інформатизації державних установ так і визначає певні обмеження використання його можливостей.
До переваг використання Інтернет для вирішення широкого спектру питань інформатизації можна віднести наступні:
· можливість використання різноманітних інформаційних технологій, при побудові інформаційних систем як спеціальних, так і загального призначення;
· значна гнучкість при організації доступу до різних інформаційних ресурсів;
· можливість використання різних комп’ютерних засобів, мереж, програмних середовищ, що дозволяє об’єднувати у рамках однієї системи різні програмно-технічні комплекси;
· потенційна доступність і порівняно невелика складність підключення до Інтернет, що дає можливість використовувати інформаційні можливості мережі в органах влади, державних підприємствах, науково-дослідних установах, навчальних закладах та ін.
Щодо обмежень використання можливостей Інтернет, то це:
· наявність недоліків розвитку мережі в Україні та недостатність інформаційних ресурсів, про що вже казалося;
· недостатньо опрацьовані питання захисту інформації, які являються особливо важливими в системах, де оброблюється конфіденційна та секретна інформація;
· недостатня цілеспрямованість державної політики використання Інтернет для інформатизації органів виконавчої влади та інших державних установ.
Незважаючи на всі проблеми, недоліки, існуючі обмеження, мережа Інтернет все більш і більш використовується в державних установах. Є проекти інформаційних систем, де прийняті технічні рішення на базі можливостей і технологій Інтернет. Для об’єктивності треба відмітити, що в цих системах інформація не належить до категорії з обмеженим доступом.
У вже згаданому Указі Президента та Національній програмі інформатизації передбачено ряд завдань щодо створення корпоративних мереж науково-дослідних установ, міністерств, відомств. Виходячи з обмежених обсягів фінансування, для деяких проектів базовим варіантом може бути Інтернет.
Всі ці та деякі інші задачі показують, що у мережі Інтернет дуже великі потенційні можливості і треба тільки вміти їх правильно і цілеспрямовано використовувати. Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що подальша інформатизація в Україні розвивається і буде розвиватися з обов’язковою орієнтацією на Інтернет. Незважаючи на складні проблеми, що супроводжують цей розвиток, все більше організацій, підприємств, окремих громадян користуються послугами цієї мережі. Переходячи до інформаційного суспільства - якісно нового стану розвитку будь-якої цивілізованої країни - всі ми повинні зрозуміти, що Інтернет - це не екзотична іграшка, а повсякденний інструмент бізнесмена, службовця, науковця, студента та ін. Вирішення проблем використання Інтернет повинно прискорити процес інформатизації України, а це, в свою чергу, прискорить розвиток держави в цілому.
Ширше впроваджувати Інтернет в школах, університетах (по даним американської компанії Open Market Inc. 98% публічних шкіл США мають вихід до Інтернет). Це забезпечить інтерес до Інтернет широких верств населення вже в недалекому майбутньому.
Попрацювати над інформаційним наповненням української частини Інтернет. Потужного імпульсу цьому процесові могло би надати створення центру інформаційних ресурсів, в якому змогла б накопичуватись інформація про знаходження інформаційних ресурсів в масштабі країни.
Визначити типові технології, що використовуються в Інтернет, та цілі використання цих технологій (державне управління, наукові дослідження, комерційні цілі та ін.). Визначити категорії клієнтів та типові технології, які вони використовують. На основі таких даних спрогнозувати можливі шляхи розвитку послуг Інтернет в розрізі певних категорій користувачів.
Сприяти створенню національних пошукових систем та потужних Web-директорії.
Вирішити питання щодо базової магістралі для Інтернет. Розробити і ввести в дію Статут української частини мережі Інтернет, в якому обумовити взаємовідношення між користувачами і провайдерами, та провайдерами між собою, розробити правила сертифікації операторів Інтернет.
Створити технічний комітет по проблемам розвитку Інтернет в Україні. Такий комітет повинен працювати на громадських засадах і міг би стати дорадчим органом при реалізації Національної програми інформатизації в тій частині, яка стосується питань, пов‘язаних з розвитком Інтернет.
Стимулювати створення загальнодоступних серверів органів державної влади, на яких могла б виставлятись інформація, корисна для громадян. Це є першочергові задачі. Вирішивши їх можна ставити більш глобальні, більш складні завдання.