На початку 90-х років минулого століття в Україні про Інтернет знали небагато. Нині Інтернет увійшов у життя мільйонів людей, хоча говорити про високий рівень доступу до нього не можна.
Історичний розвиток людства, досягнення науки, техніки і технологій сприяли і сприяють удосконаленню й засобів масової комунікації.
Першим технологічним проривом науковці вважають винайдення писемності, починаючи з настінних малюнків, ієрогліфів на папірусі та різьби на дереві до примітивних верстатів та потужних друкарських комплексів.
Наступний серйозний крок здійснив російський винахідник Попов. Радіо і нині є одним з провідних каналів передачі та поширення інформації. Його загальнодоступність дозволяє величезним за обсягом аудиторіям отримувати новини з усіх країн світу.
Нова технологічна ера поширення інформації наступила з винайденням братами Люм'єр кінематографа та розвитком телебачення. За статистичними даними, оприлюдненими Вероніс Сулер у 1999 році, 84 відсотки людей отримують новини через телевізійні канали. Видовищність телебачення, створення ефекту присутності сприяють постійному збільшенню глядацької аудиторії.
Досягненням наукового потенціалу та технологічних засобів стало винайдення Інтернету, що поєднує у собі функції практично всіх сучасних ЗМІ - преси, фотожурналістики, радіо, телебачення. Мережа синтезує текст, звук, відео. Крім того, має ще й власні ознаки - гіпертексти, гіперпосилання, мультимедіа... А ефект присутності, про який ми вже згадували і який вважається однією зі специфічних властивостей телебачення, в Інтернеті знайшов не тільки своє втілення, але й сприяв його розвитку. "Віртуальні розмови", прямі ефіри, телемости, телеконференції - і все це в режимі "ріал тайм" (real time - реальний час) - це ті складники, без яких нині немислима мережа.
Удосконалення мережі, а найголовніше її унікальна можливість оперативно доносити інформацію до аудиторії в будь-якому кутку світу, використовуючи властивості різних традиційних засобів масової інформації, спричинили виникнення новітнього ЗМІ - Інтернет-журналістики. Враховуючи швидкий прогрес наукової думки, найближчими десятиліттями Інтернет мас-медіа займуть одне з провідних місць, а може й найголовніше, серед традиційних джерел інформації.
На сучасному історичному етапі виникла нагальна потреба підготовки спеціалістів у галузі Інтернет-медіа. Саме тому дисципліна "Інтернет-журналістика" увійшла до навчальних планів Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Це перша спроба в українській освітній практиці підготувати професіональних мовців - Інтернет-журналістів.
В українській науці, та й у світовій, майже нема досліджень у цій галузі, тому не всі моменти можуть бути враховані або мати двояке, часом навіть протилежне трактування.
четверг, 20 мая 2010 г.
1. Зародження глобальної світової мережі
Історія виникнення Інтернету розпочалася в США понад 40 років назад де постало питання об’єднання в єдину мережу комп’ютерів оборонного відомства. В 1969 році управління перспективних досліджень міністерства оборони США висунуло замовлення на розробку комп’ютерної мережі, яка б повинна була, з одного боку, забезпечити збереження комунікацій у випадку нанесення масованого ядерного удару по території США та її союзників, а з іншого боку спростити зв’язок між різними підрозділами армії та науково-дослідницькими центрами.
Така модель, що базувалася на припущенні про ненадійність мережі. Непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у 1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася Холодна війна і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї.
Управлінням перспективних досліджень була розроблена експериментальна мережа, яка на початку свого існування була не надійною і тільки частково забезпечувала поставлені перед нею завдання керівництвом Пентагону. В цій моделі між комп’ютером джерелом та комп’ютером адресатом завжди існував зв’язок. Сама мережа рахувалася ненадійною, люба її ланка могла в любий момент зникнути, можливо, в результаті бойових дій. Мережа була побудована так, що б потреба в інформації від комп’ютерів клієнтів була мінімальною. Для передачі повідомлень по мережі комп’ютер мав поміщати дані в спеціальні пакети і правильно його адресувати. Комп’ютери, що взаємодіяли між собою, а не тільки сама мережа, несли відповідальність за забезпечення правильної та повної передачі інформації між собою. Основним принципом роботи мережі було те, що кожний комп’ютер, який було приєднано до мережі, міг передавати і отримувати повідомлення з любого іншого комп’ютера підключеного до цієї мережі в іншому місці. Це забезпечувало порівняно швидкий та зручний обмін інформацією.
Єдиним способом формування такої комп'ютерної мережі було особливе з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати працювати, забезпечуючи можливість удару у відповідь.
Замовники вказували, що кожен будинок має систему електропроводки, при якій одна лампочка перегорівши не впливає на роботу інших. Для виконання цієї умови Поль Берен використав теорію пакетної пересилки файлів, висунуту Леонардом Клейнроком у 1961 році. Саме тоді Леонард Кейнрок опублікував статті з викладом пакетної пересилки інформації (packet switching theory).
У 1962 році він запропонував концепцію, що базується на двох основних ідеях:
· відсутність центрального комп'ютера - усі комп'ютери мережі рівноправні;
· пакетний засіб передачі файлів по мережі.
Ще одним теоретичним джерелом створення мережі стала концепція "Галактичної мережі" Джозефа Ліклайдера. Відповідно до цієї концепції за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої точки Землі може одержувати інформацію й обмінюватися файлами з будь-якою іншою людиною. Нині ця концепція втілена у сучасній мережі Інтернет.
У 1962 році Управління перспективних досліджень APRA, одне з підрозділів Міністерства оборони США, завершило роботу над проектом, що повинний був, з одного боку, призвести до створення каналів, що не піддаються руйнації зв'язку, а з іншого боку - полегшити співробітництво між розкиданими у всіх штатах дослідницькими організаціями оборонної промисловості. У рамках Агентства ARPA розпочали роботи з комп'ютерними проектами. Керував комп'ютерними програми Джозеф Ліклайдер.
У 1966 році було почате створення комп'ютерної мережі Арпанет. У жовтні 1967 року англійський учений Дональд Девіс, що досліджував питання пакетної пересилки файлів, уперше застосував термін "пакет". У жовтні 1967 року для створення Арпанет вирішено використовувати концепції П. Берена і Дж. Ліклайдера.
В основу проекту були покладені три основні ідеї:
· кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує декілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;
· усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні - існують автоматично обновлювані таблиці пере направлення пакетів;
· пакет, призначений для не сусіднього вузла, відправляється на найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці пере направлення пакетів, при недоступності цього вузла - на наступний і т.д.
Суть ідеї П. Берена полягає в тому, що файл, що потрібно передати по мережі, розбивається на декілька частин - пакетів. Кожен пакет передається незалежно від інших. На кінцевому пункті в комп'ютері всі пакети збираються в один файл. Оскільки пакети передаються незалежно, то кожен пакет може дійти до кінцевого комп'ютера своїм власним шляхом.
Щоб мережа, що складається з рівноправних комп'ютерів, працювала, кожному комп'ютеру присвоюється ім'я, і в кожен комп'ютер записується таблиця імен усіх комп'ютерів мережі і таблиця з'єднань. Завдяки цим даним кожен комп'ютер "знає", яким шляхом направити пакет. Спочатку перевіряється найкоротший шлях, якщо він зайнятий або зруйнований, то перевіряється наступний найкоротший шлях і т.д. Після того, як пакети потраплять на комп'ютер одержувач, перевіряється наявність усіх пакетів, що складають файл. Якщо якогось пакета не вистачає, комп'ютер надсилає запит на комп'ютер-відправник і повідомляє, який пакет відсутній. Потрібний пакет наново посилається адресату. Усі правила кодування і пересилки файлів записуються в мережному протоколі.
Ці ідеї повинні забезпечити функціонування мережі у випадку руйнації будь-якої кількості її компонентів. У принципі, мережу можна вважати працездатною навіть у випадку, коли залишається функціонувати усього два комп'ютери. Крім того створена за таким принципом система не мала централізованого вузла управління, і отже безболісно могла змінювати свою конфігурацію.
Леонард Кейнрок вважає, що перший значний крок у створенні Інтернету був зроблений 2 вересня 1969 року в Каліфорнійському університеті, де він разом зі своєю командою успішно з'єднав комп'ютер з маршрутизотором (мережний пристрій передачі даних), відомим за назвою Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з'єднати два комп'ютери в мережу закінчилася невдачею.
В американській комп'ютерній індустрії 1970-х-80-х років різні фірми випускали різні комп'ютери з різними оперативними системами (наприклад, IBM, цифрові обчислювальні машини, Microsoft і Apple). Не дуже складно виявилося об'єднати п'ятдесят комп'ютерів IBM у мережу IBM чи п'ятдесят комп'ютерів Макінтош у мережу Макінтош, але п'ятдесят IBM і п'ятдесят Макінтошів об'єднати в мережу, здатну на обмін інформацією, було набагато складніше.
Для мережі Арпанет був створений протокол IP (Інтернет протокол), що дозволяв поділяти файли на пакети і передавати пакети від вузла до вузла. Потім був створений протокол TCP, що забезпечував передачу пакетів між комп'ютером-відправником і комп'ютером-приймачем, цей протокол дозволяв також досилати загублені пакети. Всі ці властивості протоколу TCP дозволили використовувати його для міжмережевого обміну файлами.
З жовтня по грудень 1969 року чотири університетські центри США - Каліфорнійський університет Лос-Анджелеса, Каліфорнійський університет Санта-Барбари, Стенфордський дослідницький інститут і Університет штату Юта об'єдналися в одну мережу. 1969 рік вважається роком народження Інтернет, тому що подальші події показали, що основою Інтернет стала мережа Арпанет. Після Арпанет у США й інших країнах створювалися комп'ютерні мережі, що з'єднували комп'ютерні центри наукових і державних організацій. Багато мереж стали використовувати протокол IP. Цей протокол був зручний тим, що можна легко нарощувати мережу, приєднуючи будь-скільки нових комп'ютерів. Але крім IP-мереж, створювалися мережі, що працюють за іншими мережними протоколами.
У 1972 році у Вашингтонові пройшла перша Міжнародна конференція комп'ютерних комунікацій. У конференції брали участь вчені з 10 країн. Учасникам конференції вперше в історії продемонстрували мережу Арпанет, вона перестала бути секретною розробкою.
Така модель, що базувалася на припущенні про ненадійність мережі. Непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у 1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася Холодна війна і Сполучені Штати, розуміючи, що супутник - це ще не вершина радянських наукових досліджень у військовій галузі, побачили для себе загрозу використання ракет СРСР як ядерної зброї.
Управлінням перспективних досліджень була розроблена експериментальна мережа, яка на початку свого існування була не надійною і тільки частково забезпечувала поставлені перед нею завдання керівництвом Пентагону. В цій моделі між комп’ютером джерелом та комп’ютером адресатом завжди існував зв’язок. Сама мережа рахувалася ненадійною, люба її ланка могла в любий момент зникнути, можливо, в результаті бойових дій. Мережа була побудована так, що б потреба в інформації від комп’ютерів клієнтів була мінімальною. Для передачі повідомлень по мережі комп’ютер мав поміщати дані в спеціальні пакети і правильно його адресувати. Комп’ютери, що взаємодіяли між собою, а не тільки сама мережа, несли відповідальність за забезпечення правильної та повної передачі інформації між собою. Основним принципом роботи мережі було те, що кожний комп’ютер, який було приєднано до мережі, міг передавати і отримувати повідомлення з любого іншого комп’ютера підключеного до цієї мережі в іншому місці. Це забезпечувало порівняно швидкий та зручний обмін інформацією.
Єдиним способом формування такої комп'ютерної мережі було особливе з'єднання комп'ютерів, при якому комунікація не залежала б від якого-небудь центрального сервера. При втраті одного, декілька чи навіть більшої частин комп'ютерів, підсистеми повинні були продовжувати працювати, забезпечуючи можливість удару у відповідь.
Замовники вказували, що кожен будинок має систему електропроводки, при якій одна лампочка перегорівши не впливає на роботу інших. Для виконання цієї умови Поль Берен використав теорію пакетної пересилки файлів, висунуту Леонардом Клейнроком у 1961 році. Саме тоді Леонард Кейнрок опублікував статті з викладом пакетної пересилки інформації (packet switching theory).
У 1962 році він запропонував концепцію, що базується на двох основних ідеях:
· відсутність центрального комп'ютера - усі комп'ютери мережі рівноправні;
· пакетний засіб передачі файлів по мережі.
Ще одним теоретичним джерелом створення мережі стала концепція "Галактичної мережі" Джозефа Ліклайдера. Відповідно до цієї концепції за допомогою мережі будь-яка людина з будь-якої точки Землі може одержувати інформацію й обмінюватися файлами з будь-якою іншою людиною. Нині ця концепція втілена у сучасній мережі Інтернет.
У 1962 році Управління перспективних досліджень APRA, одне з підрозділів Міністерства оборони США, завершило роботу над проектом, що повинний був, з одного боку, призвести до створення каналів, що не піддаються руйнації зв'язку, а з іншого боку - полегшити співробітництво між розкиданими у всіх штатах дослідницькими організаціями оборонної промисловості. У рамках Агентства ARPA розпочали роботи з комп'ютерними проектами. Керував комп'ютерними програми Джозеф Ліклайдер.
У 1966 році було почате створення комп'ютерної мережі Арпанет. У жовтні 1967 року англійський учений Дональд Девіс, що досліджував питання пакетної пересилки файлів, уперше застосував термін "пакет". У жовтні 1967 року для створення Арпанет вирішено використовувати концепції П. Берена і Дж. Ліклайдера.
В основу проекту були покладені три основні ідеї:
· кожний вузол мережі сполучений з іншими, так що існує декілька різноманітних шляхів передачі даних від вузла до вузла;
· усі вузли і зв'язки розглядаються як ненадійні - існують автоматично обновлювані таблиці пере направлення пакетів;
· пакет, призначений для не сусіднього вузла, відправляється на найближчий до нього вузол, відповідно до таблиці пере направлення пакетів, при недоступності цього вузла - на наступний і т.д.
Суть ідеї П. Берена полягає в тому, що файл, що потрібно передати по мережі, розбивається на декілька частин - пакетів. Кожен пакет передається незалежно від інших. На кінцевому пункті в комп'ютері всі пакети збираються в один файл. Оскільки пакети передаються незалежно, то кожен пакет може дійти до кінцевого комп'ютера своїм власним шляхом.
Щоб мережа, що складається з рівноправних комп'ютерів, працювала, кожному комп'ютеру присвоюється ім'я, і в кожен комп'ютер записується таблиця імен усіх комп'ютерів мережі і таблиця з'єднань. Завдяки цим даним кожен комп'ютер "знає", яким шляхом направити пакет. Спочатку перевіряється найкоротший шлях, якщо він зайнятий або зруйнований, то перевіряється наступний найкоротший шлях і т.д. Після того, як пакети потраплять на комп'ютер одержувач, перевіряється наявність усіх пакетів, що складають файл. Якщо якогось пакета не вистачає, комп'ютер надсилає запит на комп'ютер-відправник і повідомляє, який пакет відсутній. Потрібний пакет наново посилається адресату. Усі правила кодування і пересилки файлів записуються в мережному протоколі.
Ці ідеї повинні забезпечити функціонування мережі у випадку руйнації будь-якої кількості її компонентів. У принципі, мережу можна вважати працездатною навіть у випадку, коли залишається функціонувати усього два комп'ютери. Крім того створена за таким принципом система не мала централізованого вузла управління, і отже безболісно могла змінювати свою конфігурацію.
Леонард Кейнрок вважає, що перший значний крок у створенні Інтернету був зроблений 2 вересня 1969 року в Каліфорнійському університеті, де він разом зі своєю командою успішно з'єднав комп'ютер з маршрутизотором (мережний пристрій передачі даних), відомим за назвою Interphase Message Processor, розміром з холодильник. Перша спроба з'єднати два комп'ютери в мережу закінчилася невдачею.
В американській комп'ютерній індустрії 1970-х-80-х років різні фірми випускали різні комп'ютери з різними оперативними системами (наприклад, IBM, цифрові обчислювальні машини, Microsoft і Apple). Не дуже складно виявилося об'єднати п'ятдесят комп'ютерів IBM у мережу IBM чи п'ятдесят комп'ютерів Макінтош у мережу Макінтош, але п'ятдесят IBM і п'ятдесят Макінтошів об'єднати в мережу, здатну на обмін інформацією, було набагато складніше.
Для мережі Арпанет був створений протокол IP (Інтернет протокол), що дозволяв поділяти файли на пакети і передавати пакети від вузла до вузла. Потім був створений протокол TCP, що забезпечував передачу пакетів між комп'ютером-відправником і комп'ютером-приймачем, цей протокол дозволяв також досилати загублені пакети. Всі ці властивості протоколу TCP дозволили використовувати його для міжмережевого обміну файлами.
З жовтня по грудень 1969 року чотири університетські центри США - Каліфорнійський університет Лос-Анджелеса, Каліфорнійський університет Санта-Барбари, Стенфордський дослідницький інститут і Університет штату Юта об'єдналися в одну мережу. 1969 рік вважається роком народження Інтернет, тому що подальші події показали, що основою Інтернет стала мережа Арпанет. Після Арпанет у США й інших країнах створювалися комп'ютерні мережі, що з'єднували комп'ютерні центри наукових і державних організацій. Багато мереж стали використовувати протокол IP. Цей протокол був зручний тим, що можна легко нарощувати мережу, приєднуючи будь-скільки нових комп'ютерів. Але крім IP-мереж, створювалися мережі, що працюють за іншими мережними протоколами.
У 1972 році у Вашингтонові пройшла перша Міжнародна конференція комп'ютерних комунікацій. У конференції брали участь вчені з 10 країн. Учасникам конференції вперше в історії продемонстрували мережу Арпанет, вона перестала бути секретною розробкою.
2. Перша глобальна мережа - APRAnet
Мережа Арпанет - перша глобальна мережа; в ній найбільш повно використані сучасні мережні розробки. Саме тому до Арпанет стали приєднуватися інші мережі, розроблені освітніми, науковими й урядовими організаціями.
З 1972 року починає функціонувати громадська організація INWG - робоча група з міжнародних мереж під керівництвом Вінсента Сьорфа. INWG координувала роботу зі створення можливості між мережевого обміну. Для об'єднання мереж, що працюють за протоколом IP і мереж, що працюють за іншими протоколами, був необхідним спеціальний між мережевий протокол. Таикй протокол, TCP, розробили Вінсент Сьорф і Роберт Кан у 1974 році. Після об'єднання в 1982 році двох протоколів TCP і IP в один, протокол TCP/IP став стандартним протоколом об'єднаної мережі - Інтернет. У цьому ж році Сьорф і його колеги ввели термін "Інтернет". Сьогодні Вінсента Сьорфа називають "Батьком Інтернет".
Спочатку мережа складалася з 17 міні комп'ютерів. Пам'ять кожного мала обсяг 12 Кбайт. У квітні 1971 року до мережі вже залучено 15 вузлів. У 1975 році мережа APRAnet складалася з 63 вузлів.
У середині 1972 року серед користувачів мережі стало поширюватися думка про те, що передавати лист через комп'ютерну мережу набагато швидше, легше і дешевше, ніж традиційним методом. Так почав зароджуватися перший сервіс, без якого сьогодні не мислимий Інтернет - це E-Mail. У 1976 році з'явилася програма UUCP (Unix-to-Unix Copy) - Інтернет офлайн (фрінет - не можна проглядати сторінки), що призвело до створення такої послуги, як USEnet (групи новин).
Саме так спочатку називалася мережа, що дозволяла користувачу ввійти на машину, де розміщувалася інформація і вибрати звідти всі потрібні йому матеріали. Вже на початковому етапі розвитку кількість користувачів мережі USEnet щорічно потроювалася.
До 1983 року кількість вузлів мережі досягла 600, а в 1985 році добовий трафік мережі склав більше мегабайта інформації. Сьогодні USEnet нараховує більше 15000 конференцій, сумарний обсяг яких дорівнює декільком десяткам мегабайт у день. Наприкінці 80-х років Радянський Союз підключився до мережі APRAnet.
У 1990 році мережа APRAnet перестала існувати і на її місці виник Інтернет.
З 1972 року починає функціонувати громадська організація INWG - робоча група з міжнародних мереж під керівництвом Вінсента Сьорфа. INWG координувала роботу зі створення можливості між мережевого обміну. Для об'єднання мереж, що працюють за протоколом IP і мереж, що працюють за іншими протоколами, був необхідним спеціальний між мережевий протокол. Таикй протокол, TCP, розробили Вінсент Сьорф і Роберт Кан у 1974 році. Після об'єднання в 1982 році двох протоколів TCP і IP в один, протокол TCP/IP став стандартним протоколом об'єднаної мережі - Інтернет. У цьому ж році Сьорф і його колеги ввели термін "Інтернет". Сьогодні Вінсента Сьорфа називають "Батьком Інтернет".
Спочатку мережа складалася з 17 міні комп'ютерів. Пам'ять кожного мала обсяг 12 Кбайт. У квітні 1971 року до мережі вже залучено 15 вузлів. У 1975 році мережа APRAnet складалася з 63 вузлів.
У середині 1972 року серед користувачів мережі стало поширюватися думка про те, що передавати лист через комп'ютерну мережу набагато швидше, легше і дешевше, ніж традиційним методом. Так почав зароджуватися перший сервіс, без якого сьогодні не мислимий Інтернет - це E-Mail. У 1976 році з'явилася програма UUCP (Unix-to-Unix Copy) - Інтернет офлайн (фрінет - не можна проглядати сторінки), що призвело до створення такої послуги, як USEnet (групи новин).
Саме так спочатку називалася мережа, що дозволяла користувачу ввійти на машину, де розміщувалася інформація і вибрати звідти всі потрібні йому матеріали. Вже на початковому етапі розвитку кількість користувачів мережі USEnet щорічно потроювалася.
До 1983 року кількість вузлів мережі досягла 600, а в 1985 році добовий трафік мережі склав більше мегабайта інформації. Сьогодні USEnet нараховує більше 15000 конференцій, сумарний обсяг яких дорівнює декільком десяткам мегабайт у день. Наприкінці 80-х років Радянський Союз підключився до мережі APRAnet.
У 1990 році мережа APRAnet перестала існувати і на її місці виник Інтернет.
3. Всесвітня інформаційна павутина – World Wide Web (WWW)
Інтернет уможливив вільний обмін інформацією, незважаючи на відстані і державні межі. Проте, спочатку його ресурси були доступні лише за допомогою програмного забезпечення, орієнтованого виключно на пересилку файлів і не відформатованого тексту. Зрештою фізики Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee) і Роберт Кайо (Robert Cailiau) із Женевського ЦЕРНа (CERN) вирішили розробити інфраструктуру, що дозволить обмінюватися результатами досліджень через Інтернет у вигляді звичного відформатованого й ілюстрованого тексту, що включає посилання на інші публікації. Так було започатковано World Wide Web (WWW) - Всесвітню інформаційну павутину, яка на сучасному етапі охопила своїми мережами практично весь комп'ютерний світ і зробила Інтернет доступним і привабливим для мільйонів користувачів.
World Wide Web – це усесвітня розподілена база гіпертекстових документів, яка входить до складу Internet. Кожен комп’ютер, який має постійний зв’язок з Internet, можна використовуватися як Web-сервер.
До того ж, усі інші мережі використовували оффлайновий зв’язок, тобто працювали в режимі електронної пошти, і лише Internet, з виникненням World Wide Web, запровадив онлайновий зв’язок, тобто доступ до інформації на віддалених серверах в реальному часі, а не пересилка потрібних документів на свій комп’ютер.
Будь-який користувач, який має діалоговий (онлайновий) зв’язок з Internet, може з’єднатися з будь-яким Web-сервером за допомогою програми перегляду (Web-браузера). Для цього необхідно вказати лише електронну адресу Web-серверу.
Зручність World Wide Web саме в її гіпертекстовості, тобто в існуванні на так званих Web-сторінках підкреслених слів (посилань). Натискаючи мишею на посилання, можна перейти до іншої Web-сторінки, де пояснюється це посилання. Так, натискаючи на різні посилання, можна за 1-2 хвилини проскакати по Web-серверах в десятці різних країн.
Після відкриття Web, з’явилося ще кілька цікавих і дуже зручних можливостей, наприклад IRC, ICQ, спілкування в режимі реального часу з використанням передачі голосу і відео. IRC (Internet Relay Chat/передача розмови по Internet) – система, яка дає змогу людям спілкуватися в реальному часі в текстовому режимі. Текст, який набирається користувачем на клавіатурі, після введення й передачі з’являється на екранах усіх учасників IRC. Існує велика кількість chats (розмов) практично на будь-яку тему. А ICQ – це ніби віртуальний інтернетівський пейджер.
Сьогодні Інтернет - це об'єднання великої кількості мереж. Кожна мережа складається з десятків і сотень серверів. Сервери сполучені між собою різноманітними лініями зв'язку: кабельними, наземним радіозв'язком, супутниковим радіозв'язком. До кожного серверу підключається велика кількість комп'ютерів і локальних комп'ютерних мереж, що є клієнтами мережі. Клієнти можуть з'єднуватися із сервером не тільки прямими лініями, але і завдяки звичайним телефонним каналам.
У кінці 1997 року мережа Інтернет об'єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість Інтернет серверів досягла 19,5 мільйонів, з них 1,27 мільйона WEB-серверів; кількість клієнтських комп'ютерів, що підключаються до Інтернет через телефонні лінії взагалі не піддається підрахунку.
Серед переваг програми TCP/IP - її вкрай децентралізована система. Ні уряд, ні монопольні корпорації не контролюють її роботу. З'єднання з Інтернетом також не вимагає офіційного дозволу. Інтернет розвивається так швидко, що його ріст виміряється у відсотках на місяць.
Сучасний розвиток Інтернету дозволяє надавати різноманітні послуги, перелік яких постійно розширюється з темпами росту користувачів Інтернету. Серед основних можна виділити. Використання всіх можливостей служби World Wide Web серед яких основними є пошук та організація вибраної інформації, запуск засобів мультимедіа, засоби електронної торгівлі, яка останнім часом особливо набирала бурхливого розвитку в країнах Західної Європи та США. Де через Інтернет реалізується значна частина різних товарі та послуг, проводяться Інтернет аукціони. Поступово починається розвиток цих послуг і в Україні.
Значна частина користувачів сходиться на думці, що електронна пошта є найбільш корисною функцією Інтернету. Електрона пошта дозволяє відправляти повідомлення, вкладати різноманітні файли та надсилати їх на любий інший комп’ютер підключений до мережі. Додаткові можливості електронної передбачають автоматичного налагодження відповіді на листи, проведення розсилок інформації.
Участь в роботі телеконференції, які нараховують більше двадцяти п’яти тисяч груп новини, які як можна ширше відображають спектр інтересів людини. Вона є чимось подібним до глобальної рубрики листів читачів. Тут користувачі можуть обмінюватися листами між собою, так що їх можуть прочитати інші користувачі Інтернету, що викликає цікаві дискусії та обговорення дозволяє розв’язувати різноманітні проблеми, отримувати поради та консультації обмінюватися корисною інформацією та новинами з усього світу.
Інтернет все більше використовується для спілкування в реальному часі. Існують спеціальні програми та Інтернет сайти які надають можливість людям, які перебувають за двома різними комп’ютерами і мають можливість обмінюватися між собою короткими повідомлення. Це дозволяє зробити світ ще більш тіснішим. А останні можливості Інтернету дозволять спілкуватися голосом і отримувати при цьому зображення з іншого комп’ютера за допомогою вебкамер. Що дозволяє бути на зв’язку в любому куточку світу.
Інтернет дозволяє працювати з файлами, яких розміщуються в мережі все більше і більше. Їх можна завантажувати на комп’ютер користувача Інтернету це дозволяє отримувати музику, фільми, малюнки та іншу не обхідну інформацію. Але при завантаженні різноманітної інформації виникає можливість зараження вірусами, спеціальними програмами, що призначенні для знищення інформації на комп’ютерах користувачів, надання не санкціонованого доступу до неї. Це негативне явище набуває все більших розмірів розповсюдженням Інтернету, то слід весь час надавати особливої уваги організації захисту інформації на комп’ютері та проведенню заходів скерованих на боротьбу з комп’ютерними вірусами.
Розвиток Інтернету відбувається такими темпами, що його важко відстежити та проаналізувати, але в різних державах існують різноманітні обмеження, що скеровані на заборону вільного доступу громадян до мережі. Це має місце в тоталітарних та авторитарних державах. Де державні структури бояться за можливість вільно і неконтрольовано з їх боку розповсюджувати інформацію, яка містить компрометуючі факти загрожує перебуванню режиму при владі. Загрожує санкціями міжнародної спільноти про виявлені та поширені через Інтернет до світової громадськості факти порушення прав людини, утиску громадян, проведення політичних репресій і тому подібних факті. До останнього часу Інтернет повністю перебував під забороною в Туркменістані, де вдалося в якихось рамках отримати доступ до його з смертю в грудні минулого року диктатора та приходом до влади більш демократично налаштованих сил. Існують певні обмеження щодо роботі в Інтернет в Китаї, Білорусі, КНДР та інших державах. В Україні яка стала на демократичний шлях розвитку в 1991 році не має ніяких обмежень, щодо розвитку Інтернету, який все більше і більше набирає темпів зі збільшенням доходів громадян, здешевленням підключення та комп’ютерної техніки. Покращенням можливостей мереж.
Сьогодні майже всі новітні технології так чи інакше пов’язані з Інтернетом, а інформаційні послуги, що надаються цією мережею, можуть забезпечити майже усі верстви населення. Щоб дати повну та цілісну картину місцю, яке посідає Інтернет в сучасних процесах інформатизації, необхідно було б розглянути безліч питань як з організації мережі, так і з її функціональних можливостей.
Інформатизація сьогодні стала суттєво важливим компонентом існування будь-якої більш-менш розвиненої держави. В неї закладено зміст великої політики, сучасної економіки, соціальних питань, національної безпеки.
Загальний стан інформатизації можна оцінювати по різним напрямкам, але в цілому по Україні він знаходиться на рівні 2-3 відсотки від стану у розвинених країнах. Що ж до порівняння з країнами Східної Європи, то обсяг ринку інформаційних технологій України такий як у Словаччини, населення якої менше у 10 разів. Чеська Республіка має у 3 рази більше такий ринок ніж Україна, тоді як її населення у 5,5 разів менше від населення нашої країни.
На сьогодні Інтернет охоплює більш, як 150 країн світу. Послугами цієї мережі користуються 29,2 млн. мешканців Сполучених Штатів, 9,9 млн. мешканців Західної Європи, 8,4 млн. мешканців Азіатсько-тихоокеанського регіону. По деяким даним на Web-серверах Інтернет розміщаються 150 млн. сторінок і кожних чотири місяці цей обсяг подвоюється.
Неформально домен UA почав підтримуватись з кінця 1990 року, а офіційно він був зареєстрований в NIC лише в грудні 1992 року. Але не дивлячись на дуже коротку історію Інтернет в Україні розвивається і темпи його розвитку зростають.
На сьогоднішній день по даним компанії Netwоrk Wizards в Україні в домені UA вже зареєстровано 10,5 тис. комп’ютерів, які були підключені до Інтернет з використанням окремої IP-адреси, а їх загальна кількість оцінюється в 20 - 25 тис. (для порівняння в Росії з використанням окремої IP-адреси до Інтернет підключено біля 120 тис., в Польщі - 43,3 тис. в Словаччині - 10,9 тис., в Румунії - 6 тис., в Болгарії - 5,5 тис., а в Білорусі - 451 комп’ютерів).
Як бачимо серед країн СНД ми поступаємось лише Росії, а серед країн колишнього соціалістичного табору дещо відстали від Польщі, Угорщини та Словаччини, але випередили Румунію та Болгарію. Тому в подальшому будуть приводитись деякі порівняльні характеристики розвитку Інтернет України та Росії. Ринок послуг Інтернет в Україні в останній час також динамічно розвивається. На сьогодні перелік провайдерів, які надають комерційні послуги клієнтам вже складає 103 провайдери, хоча на початок 2006 року їх було в Україні лише 85 (для порівняння в Росії їх 330, в Польщі - 29, в Словаччині - 18, а в Білорусі - 2). Ми спостерігаємо тенденцію до збільшення кількості провайдерів і це збільшення в основному здійснюється за рахунок східних регіонів. Найбільш розвинутим у відношенні Інтернет являється поки що м. Київ (22 провайдери). Його наздоганяють Донецьк (13 провайдерів) та Дніпропетровськ (10 провайдерів).
Щоб краще осмислити наведені дані необхідно їх розглядати з різних сторін, в контексті різних соціально-економічних питань.
По-перше, розвиток Інтернет нерозривно пов’язаний з розвитком інформаційної інфраструктури держави. Тому особливості сучасного стану цієї мережі є не тільки власними перевагами чи недоліками, а і відображають відповідні тенденції в інформатизації в цілому.
По-друге, на розвиток Інтернет принципово впливають ринкові відносини. Тому якість та обсяги послуг мережі відповідають попиту на них і, зокрема, фінансовим можливостям клієнтів.
По-третє, місце і роль української частини Інтернет в загальносвітовій мережі відповідає обсягам та цінності інформації, що знаходиться на “українських” серверах. Тому без підвищення якості та обсягів цієї інформації, без вдосконалення шляхів доступу до неї неможлива подальша інтеграція в загальносвітовий інформаційний простір.
World Wide Web – це усесвітня розподілена база гіпертекстових документів, яка входить до складу Internet. Кожен комп’ютер, який має постійний зв’язок з Internet, можна використовуватися як Web-сервер.
До того ж, усі інші мережі використовували оффлайновий зв’язок, тобто працювали в режимі електронної пошти, і лише Internet, з виникненням World Wide Web, запровадив онлайновий зв’язок, тобто доступ до інформації на віддалених серверах в реальному часі, а не пересилка потрібних документів на свій комп’ютер.
Будь-який користувач, який має діалоговий (онлайновий) зв’язок з Internet, може з’єднатися з будь-яким Web-сервером за допомогою програми перегляду (Web-браузера). Для цього необхідно вказати лише електронну адресу Web-серверу.
Зручність World Wide Web саме в її гіпертекстовості, тобто в існуванні на так званих Web-сторінках підкреслених слів (посилань). Натискаючи мишею на посилання, можна перейти до іншої Web-сторінки, де пояснюється це посилання. Так, натискаючи на різні посилання, можна за 1-2 хвилини проскакати по Web-серверах в десятці різних країн.
Після відкриття Web, з’явилося ще кілька цікавих і дуже зручних можливостей, наприклад IRC, ICQ, спілкування в режимі реального часу з використанням передачі голосу і відео. IRC (Internet Relay Chat/передача розмови по Internet) – система, яка дає змогу людям спілкуватися в реальному часі в текстовому режимі. Текст, який набирається користувачем на клавіатурі, після введення й передачі з’являється на екранах усіх учасників IRC. Існує велика кількість chats (розмов) практично на будь-яку тему. А ICQ – це ніби віртуальний інтернетівський пейджер.
Сьогодні Інтернет - це об'єднання великої кількості мереж. Кожна мережа складається з десятків і сотень серверів. Сервери сполучені між собою різноманітними лініями зв'язку: кабельними, наземним радіозв'язком, супутниковим радіозв'язком. До кожного серверу підключається велика кількість комп'ютерів і локальних комп'ютерних мереж, що є клієнтами мережі. Клієнти можуть з'єднуватися із сервером не тільки прямими лініями, але і завдяки звичайним телефонним каналам.
У кінці 1997 року мережа Інтернет об'єднала 160 тисяч глобальних мереж із 235 країн світу. Кількість Інтернет серверів досягла 19,5 мільйонів, з них 1,27 мільйона WEB-серверів; кількість клієнтських комп'ютерів, що підключаються до Інтернет через телефонні лінії взагалі не піддається підрахунку.
Серед переваг програми TCP/IP - її вкрай децентралізована система. Ні уряд, ні монопольні корпорації не контролюють її роботу. З'єднання з Інтернетом також не вимагає офіційного дозволу. Інтернет розвивається так швидко, що його ріст виміряється у відсотках на місяць.
Сучасний розвиток Інтернету дозволяє надавати різноманітні послуги, перелік яких постійно розширюється з темпами росту користувачів Інтернету. Серед основних можна виділити. Використання всіх можливостей служби World Wide Web серед яких основними є пошук та організація вибраної інформації, запуск засобів мультимедіа, засоби електронної торгівлі, яка останнім часом особливо набирала бурхливого розвитку в країнах Західної Європи та США. Де через Інтернет реалізується значна частина різних товарі та послуг, проводяться Інтернет аукціони. Поступово починається розвиток цих послуг і в Україні.
Значна частина користувачів сходиться на думці, що електронна пошта є найбільш корисною функцією Інтернету. Електрона пошта дозволяє відправляти повідомлення, вкладати різноманітні файли та надсилати їх на любий інший комп’ютер підключений до мережі. Додаткові можливості електронної передбачають автоматичного налагодження відповіді на листи, проведення розсилок інформації.
Участь в роботі телеконференції, які нараховують більше двадцяти п’яти тисяч груп новини, які як можна ширше відображають спектр інтересів людини. Вона є чимось подібним до глобальної рубрики листів читачів. Тут користувачі можуть обмінюватися листами між собою, так що їх можуть прочитати інші користувачі Інтернету, що викликає цікаві дискусії та обговорення дозволяє розв’язувати різноманітні проблеми, отримувати поради та консультації обмінюватися корисною інформацією та новинами з усього світу.
Інтернет все більше використовується для спілкування в реальному часі. Існують спеціальні програми та Інтернет сайти які надають можливість людям, які перебувають за двома різними комп’ютерами і мають можливість обмінюватися між собою короткими повідомлення. Це дозволяє зробити світ ще більш тіснішим. А останні можливості Інтернету дозволять спілкуватися голосом і отримувати при цьому зображення з іншого комп’ютера за допомогою вебкамер. Що дозволяє бути на зв’язку в любому куточку світу.
Інтернет дозволяє працювати з файлами, яких розміщуються в мережі все більше і більше. Їх можна завантажувати на комп’ютер користувача Інтернету це дозволяє отримувати музику, фільми, малюнки та іншу не обхідну інформацію. Але при завантаженні різноманітної інформації виникає можливість зараження вірусами, спеціальними програмами, що призначенні для знищення інформації на комп’ютерах користувачів, надання не санкціонованого доступу до неї. Це негативне явище набуває все більших розмірів розповсюдженням Інтернету, то слід весь час надавати особливої уваги організації захисту інформації на комп’ютері та проведенню заходів скерованих на боротьбу з комп’ютерними вірусами.
Розвиток Інтернету відбувається такими темпами, що його важко відстежити та проаналізувати, але в різних державах існують різноманітні обмеження, що скеровані на заборону вільного доступу громадян до мережі. Це має місце в тоталітарних та авторитарних державах. Де державні структури бояться за можливість вільно і неконтрольовано з їх боку розповсюджувати інформацію, яка містить компрометуючі факти загрожує перебуванню режиму при владі. Загрожує санкціями міжнародної спільноти про виявлені та поширені через Інтернет до світової громадськості факти порушення прав людини, утиску громадян, проведення політичних репресій і тому подібних факті. До останнього часу Інтернет повністю перебував під забороною в Туркменістані, де вдалося в якихось рамках отримати доступ до його з смертю в грудні минулого року диктатора та приходом до влади більш демократично налаштованих сил. Існують певні обмеження щодо роботі в Інтернет в Китаї, Білорусі, КНДР та інших державах. В Україні яка стала на демократичний шлях розвитку в 1991 році не має ніяких обмежень, щодо розвитку Інтернету, який все більше і більше набирає темпів зі збільшенням доходів громадян, здешевленням підключення та комп’ютерної техніки. Покращенням можливостей мереж.
Сьогодні майже всі новітні технології так чи інакше пов’язані з Інтернетом, а інформаційні послуги, що надаються цією мережею, можуть забезпечити майже усі верстви населення. Щоб дати повну та цілісну картину місцю, яке посідає Інтернет в сучасних процесах інформатизації, необхідно було б розглянути безліч питань як з організації мережі, так і з її функціональних можливостей.
Інформатизація сьогодні стала суттєво важливим компонентом існування будь-якої більш-менш розвиненої держави. В неї закладено зміст великої політики, сучасної економіки, соціальних питань, національної безпеки.
Загальний стан інформатизації можна оцінювати по різним напрямкам, але в цілому по Україні він знаходиться на рівні 2-3 відсотки від стану у розвинених країнах. Що ж до порівняння з країнами Східної Європи, то обсяг ринку інформаційних технологій України такий як у Словаччини, населення якої менше у 10 разів. Чеська Республіка має у 3 рази більше такий ринок ніж Україна, тоді як її населення у 5,5 разів менше від населення нашої країни.
На сьогодні Інтернет охоплює більш, як 150 країн світу. Послугами цієї мережі користуються 29,2 млн. мешканців Сполучених Штатів, 9,9 млн. мешканців Західної Європи, 8,4 млн. мешканців Азіатсько-тихоокеанського регіону. По деяким даним на Web-серверах Інтернет розміщаються 150 млн. сторінок і кожних чотири місяці цей обсяг подвоюється.
Неформально домен UA почав підтримуватись з кінця 1990 року, а офіційно він був зареєстрований в NIC лише в грудні 1992 року. Але не дивлячись на дуже коротку історію Інтернет в Україні розвивається і темпи його розвитку зростають.
На сьогоднішній день по даним компанії Netwоrk Wizards в Україні в домені UA вже зареєстровано 10,5 тис. комп’ютерів, які були підключені до Інтернет з використанням окремої IP-адреси, а їх загальна кількість оцінюється в 20 - 25 тис. (для порівняння в Росії з використанням окремої IP-адреси до Інтернет підключено біля 120 тис., в Польщі - 43,3 тис. в Словаччині - 10,9 тис., в Румунії - 6 тис., в Болгарії - 5,5 тис., а в Білорусі - 451 комп’ютерів).
Як бачимо серед країн СНД ми поступаємось лише Росії, а серед країн колишнього соціалістичного табору дещо відстали від Польщі, Угорщини та Словаччини, але випередили Румунію та Болгарію. Тому в подальшому будуть приводитись деякі порівняльні характеристики розвитку Інтернет України та Росії. Ринок послуг Інтернет в Україні в останній час також динамічно розвивається. На сьогодні перелік провайдерів, які надають комерційні послуги клієнтам вже складає 103 провайдери, хоча на початок 2006 року їх було в Україні лише 85 (для порівняння в Росії їх 330, в Польщі - 29, в Словаччині - 18, а в Білорусі - 2). Ми спостерігаємо тенденцію до збільшення кількості провайдерів і це збільшення в основному здійснюється за рахунок східних регіонів. Найбільш розвинутим у відношенні Інтернет являється поки що м. Київ (22 провайдери). Його наздоганяють Донецьк (13 провайдерів) та Дніпропетровськ (10 провайдерів).
Щоб краще осмислити наведені дані необхідно їх розглядати з різних сторін, в контексті різних соціально-економічних питань.
По-перше, розвиток Інтернет нерозривно пов’язаний з розвитком інформаційної інфраструктури держави. Тому особливості сучасного стану цієї мережі є не тільки власними перевагами чи недоліками, а і відображають відповідні тенденції в інформатизації в цілому.
По-друге, на розвиток Інтернет принципово впливають ринкові відносини. Тому якість та обсяги послуг мережі відповідають попиту на них і, зокрема, фінансовим можливостям клієнтів.
По-третє, місце і роль української частини Інтернет в загальносвітовій мережі відповідає обсягам та цінності інформації, що знаходиться на “українських” серверах. Тому без підвищення якості та обсягів цієї інформації, без вдосконалення шляхів доступу до неї неможлива подальша інтеграція в загальносвітовий інформаційний простір.
4. Розвиток мережі Інтернет в Україні
Необхідно також відмітити, що Інтернет в Україні розвивається значною мірою завдяки комерційним структурам, які вже працюють за законами ринкової економіки, тобто кількість послуг провайдерів мають пряму залежність від попиту. Але можливості провайдерів щодо забезпечення інформаційних потреб клієнтів значно більші. Майже всі сучасні Інтернет технології можливо впровадити на Україні, але значна кількість з них потребує великих фінансових затрат і тому такі технології ще не набули достатнього розповсюдження. Визначення шляхів впровадження нових Інтернет технологій, знаходження можливостей їх широкого розповсюдження і є одним з головних завдань сьогодення щодо розвитку Інтернет в Україні. Аналіз цієї проблеми показує, що найбільш дієві механізми її вирішення полягають у державній підтримці вказаних процесів.
Суть державної підтримки розвитку Інтернет в Україні полягає в:
· більш оптимальній ціновій політиці щодо послуг зв’язку, які необхідні для Інтернет технологій;
· врахуванні потреб Інтернет при розвитку телекомутаційних мереж;
· створенні сприятливих умов для інвестицій;
· створенні необхідних нормативно-правових основ по недопущенню шахрайства в Інтернет та забезпеченню захисту прав інтелектуальної власності;
· підтримці процесів інформатизації держави;
· розробці та вдосконаленні механізмів залучення більшої кількості організацій та широких верств населення щодо використання можливостей Інтернет.
Загальний, всебічний аналіз розвитку Інтернет в Україні показує, що не зважаючи не велику кількість проблем, мережа та її послуги охоплюють все більше сторін життя суспільства, але сам розвиток Інтернет стримується причинами, більшість з яких виходить за власні межі мережі і навіть - за межі інформатизації.
Для більшого осмислення завдань подальшого вдосконалення та розвитку Інтернет в Україні необхідно чітко уявляти існуючи перешкоди цьому процесові. Це визначить напрями концентрації зусиль та необхідні умови успішного виконання самого завдання.
Розвиток стримують:
· Слабо розвинута телекомунікаційна інфраструктура.
· Високі тарифи на послуги зв’язку і, як наслідок, високі тарифи на обслуговування клієнтів Інтернет.
· Незначні інформаційні ресурси в українській, та і взагалі в “російсько мовній”, частинах Інтернет, що користуються широким попитом клієнтів.
· Недостатній платіжоспроможний попит на інформаційні ресурси Інтернет в Україні.
· Відсутність у вітчизняних провайдерів достатньої кількості прямих каналів виходу до світових інформаційних мереж.
· Відсутність нормативно-правової бази для запровадження сертифікованих засобів технічного захисту інформації.
· Відсутність серед більшої частини населення розуміння та певного рівня знань щодо можливостей і культури роботи в Інтернет.
Якщо врахувати платіжеспроможнісь підприємств та населення, то стає очевидним, що зазначені вище тарифи являються одним із стримуючих факторів розвитку Інтернет. Відсутність у вітчизняних провайдерів послуг достатньої кількості прямих каналів виходу до світових інформаційних мереж. В українській частині Інтернет лише одинадцять провайдерів послуг Інтернет мають безпосередній вихід на зарубіжних провайдерів аналогічних послуг, з них п'ять — до Росії, два — до США, по одному — до Австрії, Великобританії, Голландії, Польщі та Фінляндії. Українські провайдери з’єднуються між собою за допомогою каналів, які утворюють в залежності від наявності спільних інтересів або домовленостей. Але такий підхід впливає лише на зручність доступу користувачів однієї підмережі до інформаційних ресурсів іншої підмережі на час організації таких каналів. У разі відсутності прямих каналів інформаційний обмін між вузлами здійснюється через закордонні канали зв‘язку, що значно погіршують рівень інформаційного обслуговування. Складається ситуація, коли електронний лист з одного будинку, наприклад у Києві, передається в інший будинок у Києві через Америку і Європу. Це стосується і державних установ, які обслуговуються різними провайдерами, що належать до різних підмереж. Потрібно створювати єдину українську базову магістраль Інтернет. Інформаційні ресурси української частини Інтернет зараз все більше число компаній та окремих громадян розуміють, які широкі можливості одержання інформації для службових, професійних, побутових потреб. Інтернет не тільки надає можливості доступу до значних інформаційних ресурсів, але й значно підвищує продуктивність праці в багатьох секторах економіки та науки (по даним компанії Open Market Inc. так вважають 48% компаній, які мають доступ до Інтернет). Станом на липень 2006 року у світі існувало 1700 - 1750 тис. Web-серверів і близько 510 тис. FTP-серверів, 58 - 60% з яких були розташовані в США. В Україні на цей час було близько 2700 Web-серверів та віртуальних Web-серверів, з яких лише 24% серверів (182 сервери) містять інформацію для широкого кола користувачів, на 6% серверів (45 серверів) розміщені електронні версії газет та журналів і на 1,5% (11 серверів) розміщена інформація про діяльність органів законодавчої та виконавчої влади. На більшості серверів (53%) розміщена рекламна інформація про Інтернет провайдерів, комерційні підприємства та банки. Тому говорячи про кількісний склад інформаційного ресурсу української частини Інтернет ми можемо в тій чи іншій мірі спиратись не більше, ніж на 350 Web-серверів. Для прикладу в Росії за даними Міжнародного союзу електрозв’язку нараховується близько 21 тис. Web-серверів та віртуальних Web-серверів, в Білорусі - 22, в Польщі - біля 31640 і в Чехії - 11265.
На цей же час у нас існувало близько 250 FTP-серверів з анонімним доступом, на яких зберігались архіви програмного забезпечення та технічної документації.
Декілька слів про інформаційне наповнення Web-серверів, розташованих в українській частині Інтернет. З засобів масової інформації лише 45 українських газет та журналів виставлені на Web-серверах, тоді як, наприклад, в Росії їх більш ніж 500. Крім того, поновлення інформації на таких серверах виконується вкрай нерегулярно. Що стосується каталогу ресурсів, то в Україні є лише 3-5 Web-серверів, які можуть претендувати на цю роль.
Крім того, на даний момент, практично відсутні пошукові системи, які б робили моніторинг українських інформаційних ресурсів Інтернет. Фактично існують лише три-чотири не дуже потужні пошукові системи по ресурсам українських Web-серверів та телеконференціям і одна пошукова система по ресурсах FTP-серверів.
На жаль, основна кількість інформаційних ресурсів Інтернет є англомовними. Більшість наших службовців, підприємців та населення не володіють цією мовою. То яким наповненням інформаційного простору ми можемо привернути їх увагу? Думаю, що всі ми повинні попрацювати над цим питанням. Використання Інтернет в органах влади та інших державних установах і організацій нерозривно пов’язано з питанням розвитку інформаційних ресурсів, доступних в мережі Інтернет. Чому це питання таке важливе і заслуговує на окремий розгляд? Для цього треба звернутися до більш загальної проблеми - інформатизації органів державної влади, державних організацій та підприємств. Цьому питанню приділяється багато уваги з боку Президента та інших органів влади. Зокрема, ці проблеми поставлені в Указі Президента України N 663 від 17 червня 1997 року, де розглядається різні аспекти інформатизації державних органів влади.
Інформатизація державних установ є дуже складним процесом. Цю складність, зокрема, спричиняє:
· тривалий процес вдосконалення органів виконавчої влади та пошуку оптимальної економічної, фінансової та ін. політики, що призводить до частих змін задач та вимог до інформатизації і окремих інформаційних систем;
· початковий етап створення національних інформаційних ресурсів, недостатнє осмислення справжньої цінності інформації і її ролі в усіх процесах, відсутність певного рівня культури формування та вирішення задач за допомогою комп’ютерних мереж і розподілених баз даних;
· недостатній розвиток нормативно-правової бази щодо питань інформатизації.
Виходячи з цього, в сучасних умовах для створення інформаційної інфраструктури потрібні потужні, гнучкі, надійні засоби побудови інформаційних систем, комп’ютерних мереж, розподілених баз даних. Як одна з найважливіших основ таких засобів все більш вимальовується мережа Інтернет та її технології. Проте, наведені складності та проблеми, водночас, є як доказ необхідності широкого впровадження Інтернет в процеси інформатизації державних установ так і визначає певні обмеження використання його можливостей.
До переваг використання Інтернет для вирішення широкого спектру питань інформатизації можна віднести наступні:
· можливість використання різноманітних інформаційних технологій, при побудові інформаційних систем як спеціальних, так і загального призначення;
· значна гнучкість при організації доступу до різних інформаційних ресурсів;
· можливість використання різних комп’ютерних засобів, мереж, програмних середовищ, що дозволяє об’єднувати у рамках однієї системи різні програмно-технічні комплекси;
· потенційна доступність і порівняно невелика складність підключення до Інтернет, що дає можливість використовувати інформаційні можливості мережі в органах влади, державних підприємствах, науково-дослідних установах, навчальних закладах та ін.
Щодо обмежень використання можливостей Інтернет, то це:
· наявність недоліків розвитку мережі в Україні та недостатність інформаційних ресурсів, про що вже казалося;
· недостатньо опрацьовані питання захисту інформації, які являються особливо важливими в системах, де оброблюється конфіденційна та секретна інформація;
· недостатня цілеспрямованість державної політики використання Інтернет для інформатизації органів виконавчої влади та інших державних установ.
Незважаючи на всі проблеми, недоліки, існуючі обмеження, мережа Інтернет все більш і більш використовується в державних установах. Є проекти інформаційних систем, де прийняті технічні рішення на базі можливостей і технологій Інтернет. Для об’єктивності треба відмітити, що в цих системах інформація не належить до категорії з обмеженим доступом.
У вже згаданому Указі Президента та Національній програмі інформатизації передбачено ряд завдань щодо створення корпоративних мереж науково-дослідних установ, міністерств, відомств. Виходячи з обмежених обсягів фінансування, для деяких проектів базовим варіантом може бути Інтернет.
Всі ці та деякі інші задачі показують, що у мережі Інтернет дуже великі потенційні можливості і треба тільки вміти їх правильно і цілеспрямовано використовувати. Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що подальша інформатизація в Україні розвивається і буде розвиватися з обов’язковою орієнтацією на Інтернет. Незважаючи на складні проблеми, що супроводжують цей розвиток, все більше організацій, підприємств, окремих громадян користуються послугами цієї мережі. Переходячи до інформаційного суспільства - якісно нового стану розвитку будь-якої цивілізованої країни - всі ми повинні зрозуміти, що Інтернет - це не екзотична іграшка, а повсякденний інструмент бізнесмена, службовця, науковця, студента та ін. Вирішення проблем використання Інтернет повинно прискорити процес інформатизації України, а це, в свою чергу, прискорить розвиток держави в цілому.
Ширше впроваджувати Інтернет в школах, університетах (по даним американської компанії Open Market Inc. 98% публічних шкіл США мають вихід до Інтернет). Це забезпечить інтерес до Інтернет широких верств населення вже в недалекому майбутньому.
Попрацювати над інформаційним наповненням української частини Інтернет. Потужного імпульсу цьому процесові могло би надати створення центру інформаційних ресурсів, в якому змогла б накопичуватись інформація про знаходження інформаційних ресурсів в масштабі країни.
Визначити типові технології, що використовуються в Інтернет, та цілі використання цих технологій (державне управління, наукові дослідження, комерційні цілі та ін.). Визначити категорії клієнтів та типові технології, які вони використовують. На основі таких даних спрогнозувати можливі шляхи розвитку послуг Інтернет в розрізі певних категорій користувачів.
Сприяти створенню національних пошукових систем та потужних Web-директорії.
Вирішити питання щодо базової магістралі для Інтернет. Розробити і ввести в дію Статут української частини мережі Інтернет, в якому обумовити взаємовідношення між користувачами і провайдерами, та провайдерами між собою, розробити правила сертифікації операторів Інтернет.
Створити технічний комітет по проблемам розвитку Інтернет в Україні. Такий комітет повинен працювати на громадських засадах і міг би стати дорадчим органом при реалізації Національної програми інформатизації в тій частині, яка стосується питань, пов‘язаних з розвитком Інтернет.
Стимулювати створення загальнодоступних серверів органів державної влади, на яких могла б виставлятись інформація, корисна для громадян. Це є першочергові задачі. Вирішивши їх можна ставити більш глобальні, більш складні завдання.
Використана література
1. Глушаков С.В., Ломотько Д.В., Мельников И.В. Работа в сети Internet: Учебный курс - Харьков: Фолио; М .:ООО «Издательство АСТ», 2001. – 346 с.
2. Борзенко А., Федоров А. Internet для всех – М,: ТОО фирма «Компьютер Пресс»,1996-344с.:ил.
3. Руденко В.Д., Макарчук О.М., Паланжоглу М.О., “Практичний курс інформатики”, Київ, 1997.
4. Глушаков С.В., Мельников И.В. Персональный компьютер: Учебный курс – Харьков: Фолио; М .: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 394 с.
5. Нольдем М.Ваш первый выход в Internet: пер. с нем. – СПб.:Икс, 1996 – 240 с.
6. Фаренбергер, Брайан. Открой для себя Internet: пер. С англ.. – К.: СПб.: Комиздат; Діалектика,1998
7. Фігурнов В.Е., “IBM PC для користувача”, Москва, 1998.
2. Борзенко А., Федоров А. Internet для всех – М,: ТОО фирма «Компьютер Пресс»,1996-344с.:ил.
3. Руденко В.Д., Макарчук О.М., Паланжоглу М.О., “Практичний курс інформатики”, Київ, 1997.
4. Глушаков С.В., Мельников И.В. Персональный компьютер: Учебный курс – Харьков: Фолио; М .: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 394 с.
5. Нольдем М.Ваш первый выход в Internet: пер. с нем. – СПб.:Икс, 1996 – 240 с.
6. Фаренбергер, Брайан. Открой для себя Internet: пер. С англ.. – К.: СПб.: Комиздат; Діалектика,1998
7. Фігурнов В.Е., “IBM PC для користувача”, Москва, 1998.
Подписаться на:
Сообщения (Atom)